Хоча патофізіологію посттравматичного стресового розладу (ПТСР) остаточно не встановлено, на сьогодні зібрано чимало цікавих результатів досліджень.
Результати досліджень патофізіологічних засад ПТСР
Зокрема, дослідження з використанням магнітно-резонансної томографії показали, що у пацієнтів з ПТСР спостерігається зменшений обсяг гіпокампу, лівої мигдалини та передньої поясної звивини в порівнянні з контрольною групою.
Інші результати продемонстрували:
- підвищений рівень норадреналіну в центральній нервовій системі при зниженні регуляції центральних адренергічних рецепторів;
- хронічно знижений рівень глюкокортикоїдів при підвищенні регуляції їх рецепторів (можливо, це пояснює окремі дані про те, що у таких пацієнтів більш висока частота аутоімунних захворювань);
- напівкульна латералізація, за якої спостерігається відносна недостатність функції лівої півкулі (це може бути поясненням для порушення відтворення в часі послідовності травматичних подій).
Дослідники вважають, що генетика може сприяти схильності людини до ПТСР через взаємодію з чинниками довкілля. Масштабні генетичні дослідження демонструють, що ПТСР є високополігенним фенотипом, на який, ймовірно, впливають тисячі локусів в геномі.
Як приклад потенційної взаємодії гена та середовища можна навести наявність одного з чотирьох поліморфізмів у гені FKBP5, пов’язаному зі стресом, який асоціюється з підвищеним ризиком розвитку ПТСР у пацієнтів з історією жорстокого поводження з дітьми, але не у пацієнтів без історії жорстокого поводження з дітьми.
Попередній вплив травми, ймовірно, підвищує ризик розвитку ПТСР за наступних травматичних подій. Механізм, за допомогою якого відбувається ця “сенсибілізація”, незрозумілий. Дослідження, проведене серед постраждалих у тяжких аваріях, які до травми були здоровими, продемонструвало, що частота розвитку ПТСР у них низька.
Джерела: